СВЯТІ
Св. Бонавентура (1221-1274)

Св. Бонавентура (1221-1274) це другий, поряд із Томою Аквінським, велетень розуму та серця – епохи середньовіччя. Сьогодні вважається однією з найбільших постатей XIII століття.

 У 1588 році папа Сикст V порівняв цих святих і мислителів – Тому та Бонавентуру – до двох світильників, які освічують світлом своєї мудрості всю Церкву.

 Джованні Фіданза, так було звати св. Бонавентуру, народився приблизно у 1221 році в Боньореджо в Італії. Легенда говорить, що будучи малою дитиною він дивом одужав через заступництво св. Франциска.

 У 1236-1242 роках вивчав філософію в університеті в Парижі. Там вступив до францисканців прибл. у 1243 році. Згодом, під наглядом Олександра з Гальс, почав вивчати теологію. Вже у 1248 році став бакалавром Біблії, а у 1250 році коментатором Сентенцій Петра Ломбарда. Три роки пізніше був номінований професором у францисканській школі в Парижі. У 1257 році був призначений професором у паризькому університеті.

Займатись викладацькою діяльністю він не встиг, тому що того ж року, 2 лютого, був обраний на генерала францисканського ордену. За активну діяльність в упорядкуванні та реорганізації ордену, Бонавентуру названо його другим засновником. Написав дві біографії Бідолахи з Асижу (Легенда мажор і Легенда мінор). У 1273 році його обрано єпископом Альбано та кардиналом. Помер 15 липня 1274 року під час обговорень Собору в Ліоні, будучи одним із найголовніших його організаторів. У Ліоні теж був похований. У 1588 році папа Сикст V надав йому титул Вчителя Церкви.

 Схоластична традиція називає св. Бонавентуру Серафимським Вчителем, так як уся його творчість проникнута ідеєю любові, яку в Середньовіччі символізував ангельський чин, званий Серафимським. Був автором багатьох теологічних трактатів та принагідних листів. Його найвідомішими творами є Breviloquium, Itinerarium mentis in Deum і Hexaemeron.

 Серафимський Вчитель був водночас філософом, теологом і містиком. Досить добре знав праці Арістотеля, проте був здекларованим августинцем. Він вважав, що раціональне пізнання, яке хоч і є обов’язковим і необхідним, однак саме в собі є недостатнім для пізнання Бога та найістотніших проблем людського існування. За св. Августином він повторював, що лише розум, освічений вірою, здатний піднестись до висот пізнання того, що важливе. Був  противником утворення теорій для самих теорій.  На думку Бонавентури, справжня теологія має бути практичною, а це означає, що вона повинна допомагати людині в її діяльності та вчити любові до Бога і до ближнього.

  Також вважав, що сутністю францисканського покликання є прагнення осягнути справжній мир, який є ніщо інше, як поєднання людини з Богом. Тому теж заохочував братів, аби ідучи слідами св. Франциска, прагнули до поєднання з Богом через любов, а перше місце в житті францисканця має посідати контемпляція, тобто споглядання, з якого породжується євангелізація інших.

 Лише ті брати, які плекають внутрішню молитву та провадять глибоке духовне життя є, так насправді, готові до проголошення миру іншим людям. Тільки вони можуть бути провідниками до поєднання з Богом.

При чому відповідним засобом поєднання людини з Богом може бути лише афективне пізнання через інтуїцію (Non est perfecta cognitio sine dilectione – Немає істинного пізнання без любові). Тільки той, хто любить насправді, спроможний пізнати найглибші таємниці – божі та людські. Адже св. Франциск не був людиною вченою, тим не менш, осягнув повне поєднання з Богом. Бідолаха так сильно вознісся на вершини афективного пізнання, що уподібнився повністю до Христа.

 Св. Бонавентура так закінчує свою найбільш відому працю під назвою Itinerarium mentis in Deum (Мандрівка душі до Бога): "Якщо ти запитуєш, як це відбувається (тобто як осягається поєднання з Богом через любов), запитай про це благодать, а не науку; прагнення, а не зрозуміння; молитву, а не роздуми та вивчання літератури; жениха, а не вчителя; Бога, а не людину; темряву, а не ясність; не запитуй світла, але запитуй вогонь, який все розпалює і переносить в Бога за допомогою сили скрушеного серця та розпаленого до границь люблячого почуття".

 З огляду на свою духовність і любов до контемплятивного життя св. Бонавентуру шанують і поважають також у Православній Церкві. Адже його життя й творчість вписуються в багатовікову традицію Ісусової молитви, яку називають теж молитвою серця.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>

Сторінка 3 з 3