СВЯТІ
Св. Антоній з Падуї (1195-1231)
Святий Антоній народився близько 1195р. у Лісабоні, в заможній міщанській родині. У 15 років він вступив до монастиря Августинців у Лісабоні, де навчався, готуючись прийняти сан священика, вивчав праці Отців Церкви і середньовічних теологів, а також природничі науки.

У 1220р. ставши свідком повернення до Коімбри тіл п’яти місіонерів, франци-сканських мучеників з Марокко, які загинули з рук cарацинів, Антоній також запрагнув стати місіонером і мучеником і вирішив вступити до Братів Менших.

Цього ж самого року його вислали на місії до Марокко, звідки через хворобу він був вимушений повернутися на батьківщину. Але замість Португалії, через несприятливі атмосферні умови, він опинився у Сицилії.

Під час Зелених Свят у 1221р. Антоній взяв участь у генеральній капітулі францисканців, яка відбувалася в Асижі. Саме там він вперше зіткнувся зі св. Франциском і був свідком дискусії на тему життя, апостольської і місійної діяльності, а також аскетичних практик у Ордені.

Після капітули Антоній подався до пустельні у Монте Паоло, недалеко від Форлі. Служіння Святої Літургії, молитва і праця на кухні заповнили час його перебування у пустельні.

Під час священичих свячень у Форлі, Антонія вперше попросили проголосити проповідь. Він промовив звичайно, зрозуміло, простою латинською мовою. Коли з його уст поплинули ясні, мудрі слова поєднані з покорою і рідкісним даром вимови, всі були у захваті.

Незабаром Антоній отримав від церковної влади завдання проповідувати. Він став найвизначнішим проповідником ХІІІ ст. Виконання інших важливих обов’язків не перешкоджало йому у реалізації цього покликання.

Антоній став мандрівним проповідником. Він подорожував селами і містами північної Італії, околицями Романії, Емілії, Лігурії, Ломбардії і Венеції.

Під кінець 1223р. Антоній отримав від св. Франциска номінацію на професора теології. Отож Антоній став першим учителем теології у Ордені Францисканців.

Після генеральної капітули у 1230р. Антоній поселився у Падуї, де поглиблював свої знання, проповідував і займався суспільною діяльністю.

Через слабкий стан здоров’я Антоній більше не подорожував і обмежив свою апостольську діяльність до проголошування проповідей на території Падуї. У 1231р. він вирішив щоденно проводити великопісні науки від 6 лютого до 23 квітня. Таким чином Антоній став історично першим проповідником, який приготував вірних через щоденні проповіді і пов’язану з ними сповідь до Великодніх Свят. Послухати проповіді приходили натовпи вірних, їх кількість сягала близько 30 тис.

У своїх проповідях Антоній дуже різко виступав проти лихви, високих процентів від позичок, осуджував хтивість. Він ставав на бік політичних в’язнів, відважно виступав проти тирана і деспота Еццеліно.

Тяжко хворий, останні дні свого життя він провів у монастирі, збудованому графом Тіссо з Компосаньєро. Антоній поселився на горіховому дереві і сходив лише на спільні молитви. В пустельні він готувався до смерті.

13 червня 1231р. Антоній знепритомнів, а коли отямився, попросив, щоб його перевезли до Падуї. По дорозі брати затрималися у монастирі в Арчелла, де ввечері Антоній помер. Поховання відбулося у вівторок 17 червня 1231р.

Від цього дня могила Антонія стала місцем численних паломництв, де відбувалося багато чудес. Через місяць після його смерті єпископ, духовенство і мешканці Падуї вислали до Папи спеціальну делегацію з проханням зачислити Антонія до сонму святих.

Папа Григорій ІХ, в урочистість Зелених Свят, 30 травня 1232р. канонізував Антонія. Під час канонізації було зачитано опис 53 чудес, вчинених за заступництвом цього великого Святого.

 
Святий Йоан з Дуклі (1414-1484)

В св. Літургії згадуємо 8 липня.
Йоан народився бл. 1414 р. в Дуклі, на Підкарпатті, в заможній міщанській родині. В 30-х роках XV ст. він вів життя пустельника недалеко в горах. Саме там він зрозумів своє покликання – бути монахом.
Роздавши убогим свій маєток, Йоан бл. 1434 р. вступив до Ордену Францисканців у Кросні, звідки його направили вивчати теологію у Краків.
Після формації у Ордені, він прийняв священичі свячення. Йому відразу довірили обов’язки проповідника, що свідчить про його видатні ораторські здібності і хорошу репутацію між братами.
Йоан також виконував функції настоятеля монастиря в Кросні і Львові. Бл. 1443 р. став настоятелем руської кустодії, яка на той час складалася з семи монастирів.
В XV ст. францисканці переживали внутрішню кризу, яка була пов’язана з різною у інтерпретацією Уставу Ордену, в результаті чого появилася нова гілка Ордену. Члени нового відгалуження прийняли назву обсервантів, а в Польщі до сьогоднішнього дня їх називають бернардинами.
Під час перебування у Львові, Йоан зустрівся з бернардинами, а заохочений їхнім способом життя в 1463 р. став одним із них. Короткий час він працював в Познані, а згодом, аж до смерті, у Львові, де виконував обов’язки сповідника і проповідника, був також душпастирем німців.
Він був ревним монахом, довгі години присвячував молитвам, прославився як великий шанувальник Матері Божої. Під кінець життя Йоан страждав від багатьох хвороб, він втратив зір та мав безвладні ноги.
У славі святості помер у Львові 29 вересня 1484 р., біля його гробу молилися не лише католики двох обрядів, але також православні. Заступництву св. Йоана приписується рятунок Львова в 1648 р., під час облоги міста військом Богдана Хмельницького.
Папа Клемент ХІІ оголосив Йоана блаженним в 1773 р., Йоан Павло ІІ канонізував його 10 червня 1997 р. в Кросні. Мощі св. Йоана знаходяться в його Санктуарії – костелі бернардинів в Дуклі.

 

 
Бл. Яків Стрепа (1340-1409)

Яків Стрепа (Стржемя) народився на землях Краківської дієцезії в 1340 році. Прийшов на світ у родині шляхтичів, яка на своєму гербі мала зображене стремено (пол. стржемя). Звідси і походить його прізвисько „Стржемя”.

В молодому віці Яків вступив до Ордену Францисканців. У 1385-1388 роках був настоятелем монастиря Святого Хреста у Львові. Знали його як здібного посередника в суперечках муніципальних радників із львівським архієпископом тощо. Апостольською Столицею Яків був призначений інквізитором у справах віри в Русі.

У 1375 році вибрано його настоятелем Товариства Братів Паломників для Христа, у рядах якого перебували домініканці та францисканці, які виконували місію євангелізації в Русі та Молдавії. Яків з ревністю та відданістю працював місіонером у Червоній Русі, на Волині, Поділлі та Волощині.

У 1391 році папа Боніфацій IX призначив його Архієпископом Галицьким. На момент прийняття цієї служби архієпископство не мало ні кафедрального собору, ні відповідної кількості священиків і, навіть, територіальні межі не були чітко встановленими. Місцем, яке обрав Яків для розташування курії був францисканський монастир у Львові. Яків планував скликання синоду, на якому хотів перенести архієпископську столицю з Галича до Львова. Але не встиг цього зробити, тому що незабаром помер.

Завдяки зусиллям Якова розпочалась організація просторої галицько-львівської архідієцезії. Він особисто провадив апостольську та душпастирську діяльність, засновував нові парафії. Сам жив дуже скромно, а свої доходи призначав на будівлю храмів і монастирів. Опікою оточував лікарню у Львові, в якій також знаходився притулок для бездомних, хворих і паломників. Ставав на захист населення під час воєнних сутичок і татарських нападів. Бл. Яків відзначався особливим культом до Пресвятих Дарів, а також був великим шанувальником Матері Божої. З історичних джерел відомо той факт, як певного разу, молячись, він просив Марію словами: „Будь мені Матір’ю”. Тоді побачив Пресвяту Діву Марію з Дитям і почув слова: „Маєш Матір і Сина”. На одній з небагатьох єпископських печатей, що збереглись видніє бл. Яків, який стоїть на колінах біля ніг, оточеної хмарою, Матері Божої з Дитям.

Помер бл. Яків 20 жовтня 1409 року. У заповіті наказав, аби продати літургійне вбрання, яке пожертвував йому Владислав Ягайло, а отримані гроші роздати як милостиню. До лику блаженних зарахував його папа Пій VI в 1790 році. Літургійний спомин бл. Якова випадає 21 жовтня.

 
Св. Максиміліан Марія Кольбе (1894-1941)
Цілим своїм життям і в кінці також смертю в концентраційному таборі в Аушвіц-Біркенау св. Максиміліан підтвердив те, що повторював: "Лише любов є творчою".

Раймонд (ім’я, отримане при хрещенні), Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі у 1894 році. Дитинство провів у Пабяніцах. У Львові, разом із   своїм старшим братом, у 1910 році вступив до ордену францисканців (OFMConv). Тоді отримав ім’я Максиміліан. Від 1912 року навчався в Римі. Там він здобув докторський ступінь з філософії та теології, також там, разом із кількома братами, в 1917 році започатковує рух під назвою Лицарство Непорочної. У Римі в 1918 році був висвячений на священика. Через рік повернувся до Польщі. У січні 1922 року в Кракові розпочав публікацію щомісячного журналу "Лицар Непорочної".

У 1927 році заснував біля Варшави монастир-видавництво під назвою Непокалянів, який незабаром став великим католицьким пресовим і євангелізаційним осередком. Там друкувалися кілька багатотиражних журналів, а від 1935 року також католицький щоденник "Малий щоденник". У березні 1936 року його тираж у будні дні становив 115 тисяч примірників, а два роки пізніше досягнув (в 10 різних видавництвах) майже 250 тисяч. Тираж основного щомісячного журналу "Лицар Непорочної" в грудні 1938 року сягнув мільйона примірників.

У 1930 році св. Максиміліан виїхав до Японії, де розпочав друк японського відповідника "Лицаря Непорочної", а, незабаром, і в Японії заснував монастир (Mugenzai no Sono) на зразок того, що знаходився в Непокалянові. Розпочав організацію подібних закладів у Китаї та Індії. Однак у 1936 році повернувся до Польщі, щоб покерувати Непокаляновом, який на цей час став найбільшим католицьким монастирем у світі. У момент спалаху ІІ світової війни там проживало та працювало приблизно 700 монахів.

У грудні 1938 року в Непокалянові почала діяти власна радіостанція та розпочало надавати трансляцію Радіо Непокалянів. Св. Максиміліан думав над поліпшенням розподілу непокалянівської преси, про будову летовища на території монастиря, з якого могли б злітати літаки з братами монахами за штурвалом. Цей останній план св. Максиміліана та ідею щодо створення відділу фільмів у Непокалянові перекреслив спалах ІІ світової війни.

Після початку ІІ світової війни о. Максиміліана разом з тридцяти чотирма братами арештовано та вивезено спершу до табору в Ламсдорфі, потім до Амтіц та врешті до Остжешова. До Непокалянова він повертається 8 грудня 1939 року. 17 лютого 1941 року його арештовано вдруге та ув’язнено в Павяку, центральній в’язниці Гестапо у Варшаві. 28 травня 1941 року перевезено до концентраційного табору в Аушвіц-Біркенау, де він стає номером 16 670. Тут о. Максиміліан підтримує впавших на дусі, сповідає, ділиться тим, що найцінніше: мискою супу і хлібом. В кінці жертвує своє життя за невідомого в’язня Франциска Гайовнічка.

О. Кольбе помер 14 серпня 1941 року, вбитий нацистами уколом з отрутою, як один із останніх в’язнів, замкнений в камері голоду.

Зарахований до лику блаженних 17 жовтня 1971 року папою Павлом VI, натомість Іван Павло ІІ, 10 жовтня 1982 року, проголосив його святим, називаючи "покровителем нашого тяжкого сьогодення".

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>

Сторінка 2 з 3